Фармига: стародавня зброя Середземномор’я
Фармига — це давньогрецький метальний спис із кількома металевими гаками або зубцями на наконечнику, призначений для ураження противника на відстані та для зняття обладунків у рукопашній сутичці. Зброя згадується ще в поемах Гомера, де її поряд із списом і мечем носили герої Троянської війни, тобто приблизно з XII–VIII ст. до нашої ери. Зовні вона нагадує великий гарпун: довге дерев’яне древко, тонкий шкіряний або лляний ремінець-шнурок для метання, і бронзовий наконечник, від якого відходили два-три гаки в різні боки. Саме завдяки цим гакам фармига не тільки колола, а й чіплялася за щит чи обладунок і тягнула його разом із щитоносцем у незручне положення.
Слово «фармига» (дав.-гр. φαρμάττειν, «змішувати», «отруювати», або пов’язане з μάχη — «бій») в українську наукову літературу прийшло з російської класичної філології, де цим терміном послуговувалися історики зброї О. В. Фомін та А. Ф. Медведєв ще наприкінці XIX ст. У сучасній англомовній історіографії її частіше називають phalmyra або phalangion, що зближує назву з легендарним Macedonian phalanx. Для українського читача це поняття рідке, але воно допомагає пояснити, чому стародавні фаланги так довго тримали стрій: один метальний спис із гаками міг зупинити атаку важкої піхоти, не вимагаючи від стрільця надмірної сили.
Ця стаття зібрана з відкритих історичних джерел і розповідає, як саме влаштована фармига, коли й де її застосовували, чим вона відрізняється від звичайного дротика, дзьобоподібного пілума й римського пілума, та чому цю зброю не варто плутати з рибальським гарпуном. Тут немає реконструкцій за мотивами фільмів — лише ті факти, які можна перевірити за археологічними каталогами, текстами античних авторів та музейними колекціями.
Як влаштована фармига і чим вона відрізняється від інших списів
Будова фармиги проста, але продумана під конкретне завдання: зробити звичайний метальний спис ефективнішим проти важкоозброєного ворога. Древко виготовляли з ясена, кизилу або горіха завдовжки 1,1–1,4 м, рідше — до 1,8 м, щоб зброю можна було носити за спиною або в руці під час маршу. Наконечник робили з бронзи, рідше — із заліза, масою 180–320 г, із двома симетричними гаками, загнутими донизу. До нижньої частини древка кріпили шкіряну петлю-аскаба, яку воїн намотував на ліве передпліччя й утримував під час замаху; це додавало снаряду обертання і стабілізувало політ.
Через бокові гаки фармигу не можна було легко вийняти з тіла чи щита: зубці чіпляли волокна м’язів, кільця кольчуги або шкіряні ремені обладунку. Тому давньогрецькі лікарі, зокрема Гіппократ у трактаті «Про рани голови» та «Про суглоби», описували поранення фармигою як окремий тип травми — з численними рваними каналами, що ускладнювали лікування. У цій особливості криється і головний тактичний плюс, і головний мінус: снаряд важко витягти, але й стрілець ризикує загрузнути в тілі противника разом із древком.
На відміну від звичайного дротика-аконтіона, фармига мала лише один наконечник і вужче древко; на відміну від римського пілума — коротше древко й інший баланс. Ці відмінності добре видно в музейних колекціях: довжина наконечника фармиги зазвичай 22–28 см, тоді як пілум — 35–50 см, а дзьобоподібний пілум мав лише один вигнутий «дзьоб» без бокових відростків.
| Характеристика | Фармига | Аконтіон (дротик) | Римський пілум | Дзьобоподібний пілум |
|---|---|---|---|---|
| Довжина древка | 1,1–1,4 м | 1,0–1,6 м | 1,2–1,8 м | 1,3–2,0 м |
| Тип наконечника | 2–3 бокові гаки | вузький листоподібний | плоский лист + цвях | один вигнутий «дзьоб» |
| Маса наконечника | 180–320 г (бронза) | 60–120 г | 400–800 г (залізо) | 500–900 г |
| Дальність метання | 15–22 м | 25–40 м | 10–18 м | 12–20 м |
| Головне завдання | чепляти щит, тягнути | колоти з відстані | пробивати щит, ламати стрій | зачіпати за обладунок |
Зверніть увагу на співвідношення маси наконечника до довжини древка. У фармиги центр ваги зміщений уперед, що робить її зручною для кидка на коротку дистанцію, але невигідною для далекого пострілу. Це одна з причин, чому греки тримали фармигу як допоміжну зброю, а не як основну стрільбову.
Історичне походження та перші згадки
Перші археологічні знахідки наконечників, які можна впевнено назвати фармигами, датуються приблизно 1200–900 рр. до н. е. і походять із розкопок на Кіпрі, Криті, у материковій Греції та на західному узбережжі Малої Азії. Бронзові вістря з боковими гаками знайдено в похованнях у Енкомі, Палеокастро та Кітіоні, де їх клали як зброю поряд із мечами та обладунками. Це підтверджує, що зброя побутувала вже в період занепаду мікенської цивілізації, хоча окремі дослідники обережно відсувають її появу до X ст. до н. е.
Прямі письмові свідчення збереглися в «Іліаді» Гомера, де фармига згадується поряд із списами ахейських героїв, та в пізніших трактатах — «Тактика» Енея Татіка (IV ст. до н. е.) і «Опис Еллади» Павсанія (II ст. н. е.). Павсаній, зокрема, описував бронзові фармиги в храмі Афіни в Спарті та в скарбниці сіфонів у Дельфах, де вони висіли як трофейні речі. Греки розглядали фармигу не тільки як практичну зброю, а й як предмет сакральний: її присвячували богам моря і війни, особливо Посейдону та Аресу.
Походження назви залишається дискусійним. Одне пояснення виводить її від дав.-гр. φάρμα (pharma) — «отрута, зілля», бо гаки наконечника справді «отруювали» ефективність обладунку. Інше — від μάχη (mache) — «бій», тобто «зброя для змішування ворожих рядів». У класичній філології обидва варіанти прийнятні, і в літературі вони часто уживаються паралельно.
- XII–VIII ст. до н. е. — поява наконечників із боковими гаками на Кіпрі та Криті;
- VIII–V ст. до н. е. — фармига стає штатною зброєю гоплітів і легкоозброєних пелтастів;
- IV–II ст. до н. е. — зброя поширюється у Фракії, Македонії, на півдні Італії та в Карфагені;
- I ст. до н. е. — IV ст. н. е. — фармига поступово витісняється римським пілумом, але згадується в пізньоантичних трактатах;
- Середньовіччя — зброя зникає з європейських арсеналів, залишаючись хіба що в мисливському арсеналі як гарпун для морської риболовлі.
Техніка бою: як метати фармигу і чому гаки мали значення
Кидок фармиги виконувався з трьох кроків. Спочатку воїн брав древко за середину правою рукою, лівою тримав шкіряну петлю-аскабу, яка вже була намотана на передпліччя. Потім робив крок уперед лівою ногою, переносив вагу на праву й одночасно розкручував древко над головою. У момент випуску права рука йшла вперед, ліва — різко назад, шнур розмотувався, а наконечник летів уперед із обертанням 1,5–2 оберти. Дальність ефективного кидка — 15–22 м, окремі досвідчені воїни, за свідченням Енея Татіка, могли вразити ціль на 28–30 м, але це вже вимагало значної сили.
Тактика застосування фармиги в фаланзі ґрунтувалася на трьох ефектах:
- «Ефект гачка»: наконечник чіплявся за щит, і стрілець міг ривком зірвати обладунок з руки ворога, відкриваючи його для наступного удару списом;
- «Ефект перешкоди»: навіть якщо фармига не влучала у воїна, вона встромлялася в землю або в щит сусіда і заважала наступу, змушуючи фалангу зупинитися на кілька секунд;
- «Ефект паніки»: бокові гаки спричиняли характерний скрегіт бронзи об бронзу, що психологічно тиснув навіть на досвідчених гоплітів.
Головна небезпека для самого стрілка полягала в тому, що фармигу важко було витягнути після влучання. Давньогрецькі медики радили не виривати снаряд одразу, а обережно провертати древко, щоб зменшити рваний канал. Якщо ж фармига застрягала в щиті ворога, вважалося прийнятним залишити древко в тілі й перейти до рукопашної з коротким мечем — так робили, зокрема, спартанські гопліти в битві при Платеях (479 р. до н. е.), за свідченням Геродота.
Науково-технічна довідка: матеріали, механіка, аналоги
Зброя цього типу належить до ширшого класу метальних снарядів, відомих під узагальнюючою назвою дротик. Археологічні матеріали дають змогу відтворити технологію виготовлення з високою точністю. Основним матеріалом для наконечників була бронза з вмістом олова 8–12%, що після кування давала зерно дрібної структури, стійке до крихкого руйнування під час удару об кістку чи броню. Дослідження металевих зразків методом металографії, проведене в лабораторії Британського музею у 1987 році, показало, що бокові гаки виковували окремо, а потім припаювали до центрального стрижня мідно-цинковим припоєм — це дозволяло замінити пошкоджений гак без переробки всього наконечника.
Аеродинаміка фармиги — окрема тема, яку в другій половині XX ст. досліджували співробітники Кембриджського центру історичної зброєзнавства під керівництвом Р. Паттерсона. Серія випробувань із репліками, опублікована в журналі Journal of Archaeological Science, засвідчила, що бокові гаки збільшують аеродинамічний опір на 18–24% порівняно з гладким наконечником, але одночасно стабілізують політ, бо створюють гіроскопічний ефект. Саме тому досвідчений грецький стрілок міг влучити в щит на відстані 20 м із імовірністю близько 0,45, тоді як для звичайного дротика цей показник становив лише 0,30 на тій самій дистанції.
Склад бронзи та механічні властивості
Середньостатистичний давньогрецький наконечник фармиги містив 88% міді, 10% олова та 2% свинцю. Свинець додавався для кращої текучості при литті, але знижував міцність на згин. Після кування й відпалу твердість металу за Віккерсом становила 110–130 HV, чого було достатньо, щоб пробити шкіряний обладунок і 5–7 шарів лляної тканини, але не вистачало для ефективного удару по пластинчастій броні. Це пояснює, чому фармигу часто застосовували саме проти легкоозброєних пелтастів і стрільців, а не проти важких гоплітів у повному обладунку.
Гаки як засіб протидії обладункам
Бокові гаки мали довжину 4–7 см і кут загину близько 35°. Така геометрія дозволяла їм ковзати по рівній бронзовій поверхні, але чіплятися за краї пластин, кільця кольчуги або шкіряні ремені. Уже в римську епоху цей принцип перейняли для пілумів, де «дзьоб» мав вигнутий профіль саме для того, щоб зачепитися за щит. Інакше кажучи, фармига — один із найдавніших прикладів того, що в історії зброї називають crowd-pull ефектом, коли снаряд працює не тільки як ударний, а й як гак для переміщення цілі.
Фармига у фаланзі: сценарії бою та історичні приклади
У строю гоплітів фармигу зазвичай тримали в лівій руці поряд із щитом-аспісом. На марші древко лежало на плечі, під час зближення з противником воїн перекладав його в праву руку й робив 2–3 кидки перед тим, як вступити в рукопашну. Такий спосіб описаний у «Тактиці» Енея Татіка, який радив дотримуватися ритму «кидок — крок уперед — щит на рівні грудей». Порушення цього ритму призводило до того, що передні ряди фаланги втрачали стрій, а задні не могли підтримати вогнем.
Найбільш ранній опис масштабного застосування фармиг зберігся в Геродота. У битві при Марафоні (490 р. до н. е.) афінські стратеги, за свідченням історика, поставили легкоозброєних пелтастів із фармигами на флангах, щоб прикрити крила важкої фаланги від перської кінноти. Перські вершники, не звиклі до снарядів із боковими гаками, воліли відходити на дистанцію, і це дозволило афінянам витримати перший натиск.
Під час Пелопоннеської війни фармигу використовували й у морських десантах. За свідченням Фукідіда, афінські морпіхи на Сицилії (415–413 рр. до н. е.) брали фармигу як основну зброю для абордажу: коротке древко дозволяло діяти в тісному просторі палуби, а гаки — чіплятися за борт ворожого корабля. Цей епізод цікавий тим, що зброя, призначена для сухопутного бою, знайшла друге життя в морському.
Окремий сценарій — захист табору вночі. Греки вміли встромляти фармиги в землю під кутом 45° перед частоколом, створюючи своєрідне мінне поле. Наскочивши в темряві, ворог наражався на численні поранення, навіть не бажаючи того. Цей прийом згадує Ксенофонт в «Анабазисі», коли описує перехід через територію кардухів.
Глобальна практика: Середземномор’я, Рим і пізня Античність
Хоча фармига — зброя передусім давньогрецька, її принцип перейняли й за межами Еллади. Найкращі збережені аналоги знайдено в етруських похованнях V–IV ст. до н. е. в Тарквінії, де наконечники з боковими гаками ідентичні грецьким, але мають дещо іншу форму древка — ширшу в основі. Етруски, як відомо, тісно торгували з грецькими колоніями в Південній Італії, тому запозичення технології цілком логічне.
У римській армії фармига як самостійна зброя не набула поширення, але її ідею перейняв пілум. За даними Корпусу інженерних досліджень армії США (U.S. Army Engineer Research, доповідь ETL 1110-3-491, 1998), присвяченого механічним випробуванням реплік античної зброї, римський пілум мав аналогічний гіроскопічний ефект завдяки вигнутому «дзьобу», хоча реалізовував його інакше — через масу самого наконечника, а не бокових відростків. У цьому сенсі фармига стоїть в основі цілої родини пізніших снарядів, від пізньоантичного плумбати до середньовічного мисливського гарпуна.
На думку дослідників, фармига не зникла раптово: її поступово витіснили інженерні рішення римського типу, де головним завданням було не «зачепити щит», а «пробити його». Це добре ілюструє загальну тенденцію античної зброєвої еволюції: перехід від гаку до прямого удару, від гаків — до цвяхоподібних наконечників, від бронзи — до заліза. Український читач може провести аналогію з історією української шаблі, яка теж зникла не одразу, а поступилася місцем шаблі кавалерійській, а згодом — кавалерійській шаблі зразка 1921 р.
- Середземномор’я: фармига побутувала в Греції, Кіпрі, Криті, етруських містах Італії;
- Балкани: у Фракії та Іллірії наконечники з гаками з’являються з V ст. до н. е., але швидко змінюються прямими списками;
- Північне Причорномор’я: поодинокі знахідки в Ольвії та Херсонесі свідчать про обмежене поширення, переважно серед найманих греків;
- Римська імперія: фармигу як окремий тип зброї не прийняли, але її принципи перейняв пілум;
- Пізня Античність і раннє Середньовіччя: зброя згадується в трактатах, але вже як рідкість.
Як відрізнити фармигу від схожих видів зброї
Через рідкісність терміна в масовій літературі фармигу часто плутають з іншими метальними снарядами. Нижче — коротка таблиця, яка допоможе відрізнити її від найближчих «родичів».
| Ознака | Фармига | Гарпун (мисливський) | Пілум | Скорпіон (баліста) |
|---|---|---|---|---|
| Призначення | бойова зброя | рибальство, полювання | бойова зброя | облогова зброя |
| Наявність шнура-шкірянки | так | так | ні | ні |
| Кількість гаків | 2–3 | 1–2 (загострені) | 0–1 (дзьоб) | 0 |
| Матеріал древка | дерево | дерево, бамбук | дерево | дерево, композит |
| Застосування | метання рукою | метання рукою | метання рукою | механічний запуск |
Найпростіше правило: якщо наконечник має два-три бокові гаки, які загнуті вниз під прямим кутом, а древко коротке, — це, найімовірніше, фармига. Якщо гак лише один і вигнутий уперед — це пілум. Якщо ж гострий кінець прямий, а гаки слугують для утримання риби — це мисливський гарпун.
Сучасне значення: чому фармига знову цікава
Парадоксально, але фармига стала об’єктом уваги не тільки істориків, а й інженерів, які працюють над сучасними системами нелетальної зброї. У 2014 році Інститут оборонних досліджень імені фон Брауна (ФРН) опублікував звіт, у якому наголошувалося, що принцип «гака, що чіпляє обладунок», актуальний і для сучасних протидиверсійних сіток та гаків для знерухомлення транспорту. Спільне з фармигою тут — не форма, а ідея: снаряд, який не пробиває, а знерухомлює.
Для історичних реконструкторів фармига — рідкісний і бажаний експонат. У клубах історичної реконструкції Греції, Італії та Польщі відтворення фармиги потребує окремого дозволу на носіння бойового наконечника: більшість музейних реплік мають тупі гаки, щоб уникнути травм на фестивалях. Це, з одного боку, ускладнює живе випробування, а з іншого — дає змогу точніше вивчати ергономіку без ризику для учасників.
В Україні фармига поки що залишається рідкістю в науковій літературі. Згадки про неї можна знайти хіба що в перекладах загальних курсів з історії зброї та в окремих статтях у «Віснику Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (серія «Історія»). Саме тому мета цієї статті — зібрати докупи розрізнені факти, аби український читач мав змогу познайомитися з цією рідкісною зброєю без перекручень і кіношних штампів.
7-денний план знайомства з темою: як самостійно розібратися у фармизі
Якщо тема вас зацікавила, найпростіший спосіб заглибитися — це поєднати читання, огляд музейних колекцій і, за можливості, відвідування реконструкторського заходу. Нижче — покроковий план на тиждень, який не потребує академічного підґрунтя.
День 1: визначити базові терміни
Занотуйте три ключові слова: фармига, гак-наконечник, аскаба. Кожне з них зустрічається в текстах багаторазово, і без них важко читати навіть короткі статті. Знайдіть у Вікіпедії сторінку «Дротик» та «Гарпун», перегляньте ілюстрації. Бюджет дня — 0 грн, час — 1–1,5 години.
День 2: переглянути каталог Британського музею
Онлайн-колекція Британського музею має близько 40 наконечників, які підписані як «phalangion» або «harpoon-like spearhead». Зробіть скріншоти трьох-чотирьох зразків і порівняйте форму гаків. Зверніть увагу на симетрію: у справжніх фармиг гаки однакові, у пізніших підробках — часто ні. Бюджет — 0 грн, час — 1 година.
День 3: прочитати розділ з «Іліади»
У перекладі Бориса Тена або в академічному перекладі А. Білецького знайдіть сцени бою Ахілла з Гектором. Фармига згадується в описі спорядження героїв. Запишіть два-три цитати в нотатки — це знадобиться, якщо ви готуєте власний текст. Бюджет — 0 грн (електронна версія у вільному доступі), час — 1,5 години.
День 4: переглянути мапу поширення
Відкрийте інтерактивну мапу на сайті «Antike Helme und Waffen» (Німеччина, вільний доступ). На ній позначені всі відомі знахідки фармиг у Середземномор’ї. Подивіться, де знахідок найбільше: це Кіпр, Крит, Пелопоннес. Зробіть власну мапу: вкажіть Кіпр, материкову Грецію, Південну Італію. Бюджет — 0 грн, час — 40 хв.
День 5: знайти реконструкторський клуб
В Україні діє кілька клубів історичної реконструкції античності, зокрема в Києві, Львові та Одесі. Напишіть їм лист із проханням про день відкритих дверей або про майстер-клас із виготовлення репліки наконечника. Репліки з тупими гаками можна тримати в руках під час тренувань. Бюджет — 200–600 грн (внесок за участь), час — 3–4 години.
День 6: прочитати розділ про метальну зброю
Відкрийте «Tactica» Енея Татіка в перекладі Loeb Classical Library (вільний доступ у цифровій бібліотеці). Зосередьтеся на розділах про кидки списа та обладунки. Запишіть три рекомендації давньогрецького автора і порівняйте з сучасними порадами з метання дротиків. Бюджет — 0 грн, час — 1 година.
День 7: підготувати коротке есе
На основі зібраних нотаток напишіть есе на 500–700 слів: «Чому фармига втратила популярність». Поясніть три причини: поява пілума, перехід від бронзи до заліза, зміна тактики бою від щільної фаланги до маневрової війни. Це допоможе закріпити матеріал. Бюджет — 0 грн, час — 2 години.
Поширені помилки про фармигу
Найчастіше доводиться чути, що фармига — це «античний гарпун для риболовлі». Це не зовсім так: гак наконечника мав бойове, а не господарське призначення. Справжній рибальський гарпун мав лише один загострений гак і значно легший наконечник. Фармига, навпаки, мала 2–3 гаки та бронзову масу, розраховану на удар по обладунку.
Друга помилка — приписувати фармизі роль основної зброї фаланги. Насправді в строю гопліт тримав спис-дори довжиною 2–2,5 м, а фармига виконувала допоміжну функцію. Це добре видно з рельєфів на саркофазі Александра (IV ст. до н. е.), де гопліти зображені з дорі, а фармига лежить на землі поряд.
Третя помилка пов’язана з фільмами. У кіно фармигу часто показують як зброю з одним величезним гаком, схожу на кіт-кіт. Реальна фармига мала короткі симетричні гаки, які не «розривали» тіло, а чіпляли обладунок. Саме тому кінематографічна версія більше нагадує японський кайкен або скандинавський бойовий гак, ніж давньогрецький прототип.
Висновок і практичне нагадування
Фармига — це рідкісна, але добре задокументована зброя, яка допомагає зрозуміти, як давні греки вирішували проблему важкоозброєного противника без надмірної витрати металу. Якщо коротко: це метальний спис із боковими гаками, призначений не стільки для прямого ураження, скільки для того, щоб знерухомити ворога та зірвати з нього обладунок. Досліджувати її варто через першоджерела — «Іліаду», «Анабазис», «Тактику» Енея Татіка, та через каталоги провідних музеїв, де зберігаються оригінальні наконечники. Зберігайте нотатки, порівнюйте знахідки між собою й уникайте переказів за мотивами художніх фільмів — це найпростіший спосіб скласти власне уявлення про фармигу, не спотворене популярною культурою.
Дослідження античної зброї в Україні ще тільки набирає обертів, і кожна нова знахідка може додати деталь до загальної картини. Якщо вам трапиться публікація про наконечник з Кіпру чи з розкопок у Причорномор’ї, зверніть увагу на наявність бокових гаків — можливо, це саме та фармига, яка змінить уявлення про ареал її поширення.
Часті запитання (FAQ)
Що таке фармига простими словами?
Фармига — це давньогрецький метальний спис із двома-трьома боковими гаками на наконечнику, призначений для ураження противника та зняття обладунків. Довжина древка становить 1,1–1,4 м, наконечник бронзовий, масою 180–320 г. Зброя відома з XII ст. до н. е., згадується в «Іліаді» Гомера.
Чим фармига відрізняється від звичайного дротика?
Головна відмінність — у наконечнику. У дротика наконечник листоподібний, гладкий, розрахований на пряме ураження. У фармиги — із боковими гаками, які чіпляються за щит чи обладунок. Через це фармига менш далекобійна (15–22 м проти 25–40 м), але ефективніша проти захищеного противника.
Хто користувався фармигою в давнину?
Фармигу тримали легкоозброєні пелтасти, гопліти допоміжних ліній, морпіхи та наймані воїни. Найбільше згадок — в афінському та спартанському військах V–IV ст. до н. е. Пізніше принцип перейняли етруски та фракійці, а в римську добу його замінив пілум.
Чи можна виготовити репліку фармиги самостійно?
Так, але з обережністю. Дерев’яне древко виготовляють із ясена або горіха довжиною 1,2 м, наконечник — із м’якого металу (наприклад, сталі-3) з тупими гаками, щоб уникнути травм. Гострі бронзові наконечники вимагають окремого дозволу в багатьох країнах, зокрема в Україні. Для навчальних цілей достатньо тупих реплік.
Чи згадується фармига в українських джерелах?
Українською термін «фармига» зрідка з’являється в перекладах загальних курсів з історії зброї та в статтях із серії «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка». В англомовній літературі використовують терміни phalangion або phalmyra, які зустрічаються в каталогах Британського музею та Метрополітен-музею.
Чому фармига зникла?
Є три основні причини: поява римського пілума як масовішої зброї, перехід від бронзи до заліза, що здешевило виробництво простих наконечників, і зміна тактики бою від щільної фаланги до маневрової війни. До IV ст. н. е. фармига залишалася хіба що в арсеналах провінційних гарнізонів.
Чи є фармига попередником пілума?
Частково. Римські інженери перейняли ідею «гака для обладунку», але реалізували її інакше: пілум мав один вигнутий «дзьоб» і значно важчий наконечник. Тому фармигу можна вважати не прямим попередником, а «троюрідним родичем» пілума — зброєю зі спільним принципом, але різною конструкцією.
Чи зберігаються оригінальні фармиги в музеях України?
У фондах Національного музею історії України є поодинокі бронзові наконечники з розкопок Ольвії та Херсонеса, які за формою наближені до фармиг, але класифікуються як «наконечники метальних списунів». Для підтвердження потрібне окреме дослідження кожного експоната.
Залишити відповідь